Поради з надання першої психологічної допомоги людям, які пережили кризову подію

Чому діти ссуть палець?

Багато батьків занепокоєні тим, що їхня дитина ссе палець. Що з нею відбувається? Це шкідлива звичка? Ознака хвороби? Чи може пустощі? Спробуємо з’ясувати. 

    Ссання пальця (частіше великого) заповнює нереалізований інстинкт ссання, зменшує почуття самотності, заспокоює, заколихує, зм’якшує відчуття нерозділеності почуттів, брак ніжності.

    Дитина вже у віці 3 місяців уміє донести свою ручку до рота, що не так і легко зробити, для цього необхідна хороша скоординованість рухів!

    Це важливий показник. Якщо малюк, якому менше року, тягне пальчик, а іноді й весь кулачок, у рот, то це значить, що:

• він голодний;
• у нього незадоволений інстинкт ссання (якщо дитина на штучному вигодовуванні – великі дірочки в сосці з сумішшю, якщо на грудному вигодовуванні – мало або недостатньо часто ссе груди);
• малюк чимось стурбований, йому нудно (мама поза полем зору, довго ніхто не бере на руки).
• Багато дітлахів забувають про свій пальчик уже після року, але буває, що маля постійно (часто) ссе палець чи соску до 3 років. Причинами цього можуть бути:
• занепокоєння, невпевненість у любові батьків;
• брак ласки;
• сильний переляк.
  Багато дітей засовують палець у рот, коли стомлюються або на чомусь зосередженні. Ссання пальця в цьому віці часто поєднується з погладжуванням (по голові, животі), з перебиранням або висмикуванням волосся, вій.

    Дитина може ссати й інші предмети (соску, куточок ковдри, лапу улюбленого ведмежати тощо).

    Якщо дитина після 3 років продовжує ссати палець, або таке явище в цей час лише з’являється, то це вже вважається шкідливою звичкою й часто переходить в обгризання нігтів, нав’язливі рухи. Такій дитині необхідна допомога!

Передумови ссання пальця

1. Особливості темпераменту. Найчастіше палець ссуть діти з рисами флегматика.
2. Незадоволений інстинкт ссання у ранньому дитинстві.
3. Несприятливі психологічні фактори: часте занепокоєння; неприйняття матір’ю дитини (усвідомлене або неусвідомлене); вимоги батьків, що не відповідають віку дитини.
4. Сімейні проблеми: конфлікти батьків; алкоголізм; розлучення; дитина залишена сама на себе; поява брата/сестри.
5. Особливості психіки дитини.
6. ММН (мінімальна мозкова недостатність) або ММД (мінімальна мозкова дисфункція);
7. родові травми, як наслідок – швидка втомлюваність, дратівливість, порушення сну;
8. висока емоційна чутливість.
9. Слабке здоров’я (часті застуди, ОРЗ, дизентерія, глисти тощо).

    Що робити батькам? Чим можна допомогти дитині?

    У боротьбі зі ссанням пальця, як і з іншими шкідливими звичками, батьки часто допускають непоправні помилки. Вони намагаються викорінити хворобливу звичку, карають, намагаються пояснити, що це погано, соромлять. Але такі методи лише закріплюють цю звичку.

Рекомендації для батьків
1. Не змагайтеся зі звичкою, а з’ясуйте причини її виникнення й усуньте їх.
2. Установіть довірчі стосунки з дитиною. Дуже важливо вчасно помітити тривогу, переляк і допомогти маляті заспокоїтися (приголубити, поговорити, відволікти чим-небудь). 
3. Установіть чіткі рамки дозволеного. Заборон не повинно бути занадто багато, але вони мають бути незмінними (ніколи не можна залазити на підвіконня, брати посуд із плити, відчиняти шафу з ліками тощо).
4. Життя дитини повинне бути різноманітне, насичене враженнями, різними іграми, але не перевантажене. Активна діяльність має змінюватися спокійнішими заняттями.
5. Не бійтеся зайвий раз похвалити малюка, відволікти його від сумних думок.
6. Заохочуйте спілкування з іншими дітьми.
7. Якщо дитина гризе нігті, уменшіть інтелектуальні навантаження, адже ця звичка свідчить про розумову й емоційну перевантаженість, про високий рівень тривожності.
8. Контролюйте перегляд дитиною телевізора (потрібно менше дивитися, а краще до 7 років зовсім виключити бойовики, новини й жорстокі мультфільми), ігри на комп’ютері (мінімум «стрілялок», більше розвивальних).
9. Не читайте страшні казки, розповіді.

Що таке навичка самообслуговування для дитини та як, цю навичку сформувати?

Перші прояви самостійності ми спостерігаємо в маляти вже тоді, коли він починає повзати. Адже, можна побавитись всім, що знайдеться або до чого дотягнешся, скуштувати чи кинути кудись далеко. Але часто, дорослі обмежують цей вибір. Адже, безпека дитини – понад усе. 

Стимулюючи саме таку, на перший погляд, не важливу особливість даного вікового етапу дитини – як самостійність, ми готуємо ґрунт для виховання навички самообслуговування.

Для чого взагалі потрібно стимулювати таку рису, діяльність чи соціальну навичку? Період 3-х років – це період, який так і називається «Я-сам». Період, коли дитина усвідомлює, що вона окрема від мами і тата людина, усвідомлює свою стать та вчиться самостійно себе обслуговувати.

Самообслуговування – це те, що сприяє задоволенню потреб з догляду за собою (одягання, самостійний прийом їжі, купання, умивання, прибирання ліжка і кімнати і т.д.). Саме цей процес, формує знання про власне тіло, предмети особистої гігієни та власне поняття «гігієна», про догляд за своїми речами, харчування, прибирання, розуміння того, що кожен має певні обов’язки, які і складають таке поняття як – «Я-сам».

На жаль, останнім часом все більше батьків занадто опікають свою дитину. Деякі батьки часто роблять все за дітей (одягають, годують і т.д.). Вважаючи, що їх чадо все ще маленьке або просто поспішаючи куди-небудь. Це призводить до того, що у дитини не розвивається самостійність в навичках самообслуговування.

Навички самообслуговування, як і будь-які інші навички, утворюються не відразу. Для того щоб дитина навчилася правильно і добре вмиватися, одягатися, потрібно, щоб вона добре розуміла, як це слід робити. Потім потрібно постійно тренувати її в цій роботі. У міру формування навичок можна поступово переходити від показу до докладним словесним поясненням. Вони сприяють закріпленню навичок та виробленню точних рухів.

       При формуванні навичок одягання і роздягання, перш за все, вчіть послідовно і раціонально виконувати дії. Поясніть, що перш ніж надіти носки, треба зібрати їх гармошкою, а надягати починати з носка; перш ніж взуватися, сандалі треба поставити так, щоб вони «дивилися один на одного, а не сердилися б, не відверталися»; щоб правильно надіти футболку, светр, потрібно спочатку визначити, де у них перед; куртку слід спочатку розкласти на лавці, а потім одягати, і т. д. Одночасно з поясненням показуйте, як зібрати гармошкою носки і правильно натягнути їх, як визначити перед футболки (по малюнку, по коміру і т. п.) і як правильно надіти її. Все це допоможе швидше оволодіти необхідними навичками одягання. Поступово переходите від безпосередньої допомоги до нагадування, намагайтеся робити це ненав'язливо. Наприклад, якщо дитина неправильно одягла колготки, говорите їй: «Перевір і поклади їх на коліна так, щоб зверху був один шов». 

Формуючи навички самообслуговування, виховуйте і дбайливе ставлення до речей. Показуйте і розповідайте, як треба складати речі, вішати в шафу, використовуйте художню літературу ( «Федорине горі», «Мойдодир», «Маша рукавицю наділа ...»).

Вивчайте самостійності і під час їжі, використовуючи такі прийоми, як показ з поясненням. Так, обідаючи за одним столом з дитиною, показуйте, як правильно їсти, як тримати ложку, вилку, пропонуйте взяти ложку так, як це робите ви. Використовуйте ігрові прийоми. Наприклад, посадіть за стіл улюблену іграшку, яка дуже хоче навчитися правильно тримати ложку, просите показати цій іграшці, як треба тримати ложку. Постійно приділяйте увагу вихованню культурних звичок. Використовуйте сервіровку столу, серветки. Покажіть, які ви акуратні, зверніть увагу дитини на дбайливе ставлення до посуду та їжі, до хліба.

Навчання дитини навичкам вмивання відбувається поступово. Спочатку показуйте і пояснюйте лише найпростіші дії (змочити руки водою, потерти долоні і тильну частину рук). Вже через два - три місяці у дитини сформуються досить міцні вміння, що дасть можливість ускладнювати вимоги, наприклад, вчити загортати рукави (спочатку з допомогою дорослого). У міру оволодіння цією навичкою пред'являйте більш високі вимоги до якості вмивання. Також поступово привчайте правильно користуватися рушником: показуйте, як потрібно тримати рушник, як витиратися, заохочуйте за те, що дитина робить це правильно. Після закінчення умовно звертайте увагу на його зовнішній вигляд, відзначте, що він став чистий, акуратний.

Навчаючи дитину навичкам самообслуговування, не забувайте хвалити дитину! Самостійно одягнувся (хоч і задом наперед – нічого страшного, можна звернути увагу: «Чи тобі так зручно?», «Давай спробуємо одягнути светрик іншим боком, подивимось, може він так гарніше буде виглядати»), без нагадування відніс посуд на кухонний стіл і подякував; після відвідин туалету, помив руки, перед сном і після сну – почистив зубки, вмив личко, розчесався – супер, так тримати.

 «Не робіть за дитину те, що вона може зробити самостійно» – чудовий девіз, саме для батьків. Трішки терпіння, завчасний початок збирання в дитячий садочок, спільне чищення зубів чи одягання і взування – це саме те, що сприятиме формуванню у дитини цієї надважливої навички – самообслуговування.

Не сваріть за невдачу, дайте повторити дії кілька разів, зрозуміти – чому не виходить, проаналізувати ситуацію, і з часом, в неї все вийде. 

Таким чином, використання показу, пояснення, ігрових прийомів, читання художньої літератури забезпечить у вашої дитини поступове формування навичок самообслуговування.

Уроки розлуки

Уроки розлуки: як мамі звикнути до дитячого садка

Перша розлука з батьками — це завжди стрес для дитини.  Але часто допомога під час звикання до нових умов батькам потрібна не менше, ніж їхній дитині. Буває й так, що дитина адаптується легко, а мама ніяк не може змиритися з розлукою чи відчуває докори сумління. Тож сьогодні ми вирішили з’ясувати, як батькам успішно пережити розлуку з малюком. 

Чим зумовлене емоційне напруження батьків? 

    Звичайно, хвилювання дорослих в період адаптації дитини є зрозумілим і цілком природним явищем. Однак, бувають випадки, коли мама не просто відчуває легке хвилювання, а знаходиться в стані постійного нервового напруження від того, що доведеться віддавати дитину в заклад дошкільної освіти. 

    Зупинимося на трьох основних причинах, які спричиняють надмірне хвилювання батьків у зв’язку з виходом малюка в садок. 

  1. Сильна прив’язаність до дитини

«Ми не розлучалися з ним з народження», «Він без мене не зможе», «Їй без мене буде дуже погано». 

     Подібні фрази можна почути від мам, які знаходяться з дитиною 24 години на добу, а якщо малюк і залишався без неї, то всього на декілька годин, і то дуже рідко.

    Однак така позиція насправді є проекцією (переносом своїх очікувань та переживань на дитину). Малюк поки не знає, як йому там буде, але мама за нього вже все вирішила. І цим самим значно погіршує адаптацію дитини.

• Малюк буде зчитувати мамину тривогу і обов’язково присвоїть собі відчуття, що «без мами я не можу, мені без мами погано».

    І вони обоє будуть страждати день за днем, поки мамина позиція не зміниться. Пам’ятайте: ваше хвилювання не повинно стати перешкодою на шляху дорослішання малюка. Ваша дитина — самостійна особистість, а не ваша частина або власність. 

2. Страх, що дитину в садку скривдять 

    Цей страх з’являється через страхітливі історії про вихователів та дитячі садки, якими наповнений Інтернет, і, можливо, через ваш негативний досвід.

• Це могла бути конкретна ситуація у вашому дитинстві, сувора вихователька або просто спогад про те, як не хотілося йти в дитячий садок. 

    Однак намагайтеся не переносити на малюка свій дитячий негативний досвід. Якщо вам в садку було погано, вас кривдили діти або вихователі були жорстокі, несправедливі — це не означає, що ваша дитина пройде той самий шлях. Зрештою, зараз інші часи, інші умови і, напевно, ви знайшли найкращий садок з усіх можливих варіантів.

Як підготуватися до тривалої розлуки з дитиною? 

    Перед дитячим садком у дитини обов’язково повинен бути позитивний досвід перебування окремо від мами.

    Можна  спробувати домовитися з подругою чи сестрою, в якої теж є діти, залишити в неї свою дитину на декілька годин. Нехай вони періодично пишуть вам про те, як йдуть справи, як ваш малюк освоївся, чи грається. Буде чудово, якщо залишати ви будете його з постійною періодичністю.

    У запропонованому варіанті переживання розлуки буде більш безпечним для вас, ніж в садочку, тому що це лише на декілька годин, ви знаєте дорослого, група дітей невелика. Тобто ризики мінімізовані, однак, залишається факт — дитина там без вас, ви не можете контролювати, що там відбувається, ви поза зоною видимості/досяжності.

Ваше завдання — віддати дитину і повністю відпустити на ці декілька годин. Звикайте, що тепер у вас, крім часу «разом» буде час «порізно». І це нормально.

    Аби заспокоїти себе перед розлукою, можна провести, ще таку вправу:

• Уявіть ситуацію, що ви ведете свого малюка в дитячий садок і залишаєте його там.

• Що ви відчуваєте?

• За що переживаєте найбільше?

• Що в дитячому садку може бути найстрашнішим і травматичним для вашої дитини?

• Яка ймовірність того, що це трапиться?

• Дайте відповідь на запитання, що я можу зробити для того, щоб зменшити свою тривогу?

• Що б мені допомогло заспокоїтися і прийняти той факт, що моя дитина піде в дитячий садок?

• Чи допускаю я думку про те, що моїй дитині може бути весело та цікаво з іншими дорослими?

    Спробуйте відповісти на ці питання спокійно, по черзі, бажано письмово або комусь вголос. Дуже часто під час таких міркувань відповіді приходять самі собою, як осяяння.

Як правильно прощатися з дитиною?

    Чимало дорослих під час перших тижнів адаптації не знають, як залишити дитину саму в садочку, коли вона чіпляється за них, плаче і просить не йти. Їхнє серце розривається, й батьки намагаються «втекти», піти непомітно для малюка.

    Ніколи не покидайте дитину, не попрощавшись. Звісно, батьки в подібній ситуації можуть відчувати себе краще, ніж тоді, коли потрібно прощатись, тому що не бачать і не чують, як плаче їхня дитина. Вихователю теж може бути легше, оскільки малюк швидше заспокоюється.

Однак у дитини в цей момент підривається базова довіра до світу: «Навіть мамі не можна вірити! Сказала, що нікуди не піде, і ... пішла». 

    Натомість виробіть власний ритуал прощання (адже все, що відбувається регулярно, — заспокоює). Щоб не затягувати розлуку, виберіть послідовні дії, які будете робити кожен раз, відправляючи малюка в групу.

Наприклад, ви переодягаєтеся, обнімаєтеся, цілуєте малюка, берете за руки, сідаєте навпроти нього (очі в очі) і розповідаєте, що він буде робити, коли вас не буде і коли ви повернетеся. В кінці можна запитати: «Домовилися?».

    Потім передаєте його вихователю. Не піддавайтеся на маніпуляції дитини — плач, умовляння, гнів. Чітко кажіть: «Ти будеш ходити в садок, адже ти вже великий. А я допоможу тобі».

Як полегшити емоційний стан матусі під час адаптації дитини?

    Перш за все, необхідно усвідомити, що ВСІ стикаються з подібними ситуаціями, тож ваше хвилювання є абсолютно нормальним.

    Ось декілька простих порад, як зробити процес адаптації максимально позитивним:

    1. Тримайте себе в руках.

    Безумовно, це легше сказати, аніж зробити, але, проводжаючи дитину в дитячий садок як в експедицію на Північний Полюс, ви передаєте частину своїх переживань малюкові. Якщо ж мама буде спокійна, то й дитина швидше заспокоїться.

    2. Будьте впевнені та послідовні в своєму рішенні.

    Ви не кидаєте, не зраджуєте свою дитину, а відпускаєте в новий, цікавий і захоплюючий світ.

• Намагайтеся спочатку не робити перерв у відвідуванні — тиждень вдома не тільки не допоможе малюкові адаптуватися до садка, а й продемонструє йому, що є й інший варіант, якого можна всіма силами домагатися.

    3. Спробуйте заздалегідь сформувати для себе і вашого малюка позитивне ставлення до обраного вами дитячого садка. Розкажіть кумедні історії з життя інших діток або поділіться особистим досвідом.

    4. Якщо ваша дитина погано володіє навичками самообслуговування, не треба в авральному режимі перед походом в дитсадок починати навчати її цього. Це погана ідея, тому, що таке раптове навчання додасть зайвих переживань і вам, і малюку. Тому краще вирішувати проблеми за фактом їхнього виникнення, ніж хвилюватися наперед.

    5. Поясніть дитині, що вихователь — це людина, до якої завжди можна звернутися за допомогою, поки мами немає поруч, щоб не сталося.

    6. Поговоріть з вихователем про особливості дитини, її переваги і звички. Не бійтеся здаватися нав’язливою, адже чим більше вихователь знатиме про малюка, тим простіше і краще складуться його перші дні в дитячому садку.

    7. Дізнайтеся всі правила і особливості обраного вами дитячого садка, його режим. Починайте заздалегідь до нього звикати самі і готувати малюка.

    8. Підтримуйте себе, щоб мати можливість підтримати дитину. Поділіться своїми переживаннями з чоловіком, подругою, зверніться до психолога.

В садочку працює практичний психолог, до якого ви можете звернутися за професійною допомогою.

          І найголовніше — вірте в свою дитину! Якщо мама впевнена, що з її малям у садку все буде гаразд, — так і буде. Бажаємо вам та вашим діткам легкої та безболісної адаптації!